четвер, 6 жовтня 2016 р.

Майстер часу Іван Кочерга



до 135-річчя від дня народження драматурга

Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівці біля Ніжина в сім'ї залізничного службовця. В дитинстві він разом з батьком багато подорожує по Україні і Росії. Знайомство з театральними сценами Петербурга, Москви збудили в йому всесильну любов до театрального, романтичного. Але після закінчення юридичного факультету Київського університету (1903 р.) він був змушений служити в канцелярії — спочатку в Чернігові, в контрольній палаті, а потім у Житомирі (юристом, далі журналістом).
З 1904 р. на шпальтах чернігівських газет почали з'являтися театральні рецензії, підписані криптонімом «И.А.К.». Він писав майже про всіх популярних драматургів того часу: Івана Карпенка-Карого і Максима Горького, Олександра Дюма й Олесадра Островського та ін. У своїх статтях високо підносив талант Марії Заньковецької.
Значну частину рецензій Кочерги становлять його відгуки на гастролі в Чернігові українських («російсько-малоруських») труп. Театральні рецензії становили своєрідну школу практичної естетики, в якій навчався і самовдосконалювався майбутній драматург.
Найбільшим дарунком долі була його фантазія, чарівна сила уяви, спроможна створювати з натяків, нюансів, деталей картини життя людського. Справжнє життя Івана Антоновича було не в рутинній праці юриста, а в світі середньовічної романтичної легенди, казки, вигадки.
У 1910 р. Кочерга пробує себе як драматург – пише романтичну п’єсу-казку «Песня в бокале», дія якої розгортається в Німеччині XV ст. Ця п’єса дає уявлення про літературні смаки і симпатії молодого митця: Йоган Гете, Генріх Гейне, Ернст Гофман, Альфред Мюссе, Емон Ростан... Він сприймає у них поєднання дійсності і казки, життєвих подій і фантастичних явищ, їх погляди на людське життя й на суспільну вагу мистецтва.
Літературна праця поступово стає головною в житті Кочерги. Популярність йому приніс написаний у 1913 році водевіль «Девушка с мышкой». Він став сценічним дебютом молодого драматурга й мав неабиякий успіх в театрах Петербурга, Москви, Києва. У 1915 році його ставили в Житомирі, де з 1914 р. мешкав Іван Антонович.
Революційні подіїне викликали у драматурга ентузіазму. Він був переконаний, що революція спроможна лише зруйнувати багатство і спокій держави. Та загальна хвиля піднесення української національної культури була ним переосмислена і прийнята. Вже з 1923 р. Кочерга починає писати українською мовою.
Еволюція естетичного мислення драматурга навертає його до тем глибоко духовних, філософськи значущих, побудованих на конфліктах світоглядного плану. Він ставить прд собою завдання опанувати уявленнями і настроями глядача, естетично зрозуміти і перетворити в художніх формах віяння сучасності, знайти шлях на театральну сцену. Шлях цей — п'єса-казка на історичному матеріалі. І він щасливо здійснює його у своїй першій українській п'єсі «Фея гіркого мигдалю» (1925 р.). П'єса була поставлена на сцені Одеської держдрами і грали в ній такі характерні актори, як Лідія Мацієвська, Іван Ковалевський, Катерина Осмяловська, Юрій Шумський. Позитивно оцінив «Фею гіркого мигдалю» Юрій Смолич.
У 1926 році на сцені Народного театру в Харкові показано п'єсу «Пісня в келиху». Її переклад українською мовою здійснено Павлом Тичиною, а музику написав Пилип Козицький, який захопився драматургом.
За рік Іван Кочерга закінчує мелодраму «Алмазне жорно» про часи Коліївщини, але тільки в січні 1929 ррку вона була поставлена в Запорізькому театрі ім. М. Заньковецької.
1928 року закінчено п'єсу «Марко в пеклі» на тему сучасності, висловленої в жанрі так любої драматургу фантастики, веселості і гострої комедії.
У 1920-1930 рр. народжується серія «кооперативних» п'єс, які пишуться на замовлення. Та течія нового життя не могла знищити ту казкову країну Фантазії, в якій жив художник. І серед них у 1930 р. з'являється перлина - «Свіччине весілля» - гармонія думок і почуттів, довершена простота форм, драматург залишився вірним основному пафосові своєї творчості - шуканню краси. П’єса з успіхом була поставлена в багатьох театрах України. У 1935 р. була здійснена її радіопостановка і розпочато підготовку до зйомок кінофільму.
Успіх мала й філософська драма «Майстри часу», написана у 1933 р., яка одержала на кращу п'єсу. П’єса отримала на III премію на Всесоюзному конкурсі в 1934 році, що принесло автору гучну славу.
У наступні роки митець створює багато п'єс: «Підеш - не вернешся» (1935), «Ім'я» (1937), «Вибір» (1938), дитяча п'єса «Чорний вальс» (1938), «Екзамен з анатомії» (1940).
Разом із Максимо. Рильським драматург пише лібрето до опери Бориса Лятошинського «Щорс», яку поставлено на сцені Київського оперного театру у 1938 р.
Чимале місце в творчості письменника кінця 1930-х рр. займали переклади. Найкращі серед них - «Солом'яний капелюх» Ежена Лабіша і Марк-Мішеля, «Бідний студент» Карла Міллекера, лібрето Барб'є до опери Шарля Гуно «Фауст», «Синього птаха» Моріса Метерлінка.
З початком війни разом письменник оселився в Уфі, де працював головним редактором газети «Література і мистецтво», писав п'єси на оборонні теми.
У 1944 році Іван Кочерга  повертається до Києва, який дуже любив, й драматург реалізує свій давній задум – монументальну епічну драматичну поему «Ярослав Мудрий», дія якої відбувається в епоху Київської Русі. Цій п’єсі Івана Кочерги судилось стати одним із вершинних творів усієї української драматичної поезії. Літературні достоїнства поеми високо оцінив Максим Рильський, назвавши їх незаперечними. У грудні 1946 р. відбулася її прем'єра у Харківському театрі ім. Т. Шевченка в постановці Мар’яна Крушельницького. Образ Ярослава у виконанні таких майстрів, як Іван Мар’яненко та Данило Антонович, увійшов у золотий фонд українського театрального мистецтва.
Задумана як гімн рідному народові, пройнята ідеєю служіння державі, ця драматична поема стала окрасою української літератури. За мотивами поеми «Ярослав Мудрий» створено однойменні опери композиторами Георгієм. Майбородою та Юлієм Мейтусом (1973).
У повоєнні роки драматург створює мініатюри (одноактівки), займається літературними переказами світової театральної класики. Герої відомих всім п’єс уперше заговорили українською – від ліричної оперети «Солом’яний капелюшок» до шекспірівського «Приборкання непокірної». Але найбільше часу майстер віддає праці над драматичною поемою «Пророк», яка присвячена останнім рокам життя Т.Г.Шевченка. Ця поема стала лебединою піснею творчості Кочерги..
Помер Іван Антонович 29 грудня 1952 року, залишивши спадщину, яка є живою часткою сучасної української культури.
Ніщо творче не зникає безслідно, і кращі п'єси Івана Кочерги, як цеглинки, покладені ним у стіни храму українського мистецтва, спроможні витримати значний тиск часу і обставин.

середа, 5 жовтня 2016 р.

Розпочав роботу «English Speaking Club»



5 жовтня у бібліотеці Тернопільського державного медичного університету імені І. Горбачевського розпочав роботу мовний клуб «English Speaking Club». Цьогоріч заняття у ньому проводитиме волонтер Корпусу Миру Нішат Мамуд (США). Вона допомагатиме викладачам і студентам нашого університету покращувати свої знання з англійської мови.
Навчання проводитиметься щосереди:
– для викладачів о 17.00
– для студентів о 18.00.
За довідками звертайтесь у бібліотеку.
тел. 0352- 52-61-07

понеділок, 3 жовтня 2016 р.

Бібліотека ТДМУ запрошує в клуб розмовної англійської мови

У бібліотеці Тернопільського державного медичного університету імені І.Горбачевського розпочинає роботу клуб розмовної англійської мови. Заняття проводитиме волонтер Корпусу Миру Нішат Мамуд, яка допомагатиме викладачам і студентам нашого університету покращувати свої знання з англійської мови.
Заняття розпочинаються з 5 жовтня цього року в читальному залі бібліотеки.
Навчання проводитиметься щосереди:
– для викладачів о 17.00
– для студентів о 18.00.
За довідками звертайтесь у бібліотеку.
тел. 0352- 52-61-07

Поет, що хотів бути тільки людиною



Ми прямо йшли, у нас нема
зерна неправди за собою

Т. Г. Шевченко
Ці слова стали життєвим кредо українського поета, письменника, в'язня сталінських і гітлерівських катівень, незламного борця за свободу — Івана Багряного.
Його шлях — це шлях терпіння, фізичних та духовних мук, тортур, неймовірних страждань. І цей шлях він проходить відважно і прямо, не гублячи свого людського і національного обличчя, не втрачаючи своїх високих моральних якостей, а навпаки, загартовуючись і виростаючи на борця, відданого своїй Батьківщині, своєму народові.
Народився майбутній письменник 2 жовтня 1906 р. в селі Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) в родині сільського робітника-муляра Павла Петровича Лозов’яги.
У шестирічному віці хлопець почав навчання в церковн-парафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. У 1920 р. вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім перевівся до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.
З 1922 р. починається період трудової діяльності й активного громадсько-політичного життя юнака: він був і завполітом цукроварні, і окружним політінспектором в Охтирській міліції, і вчителем малювання в колонії для безпритульних і сиріт.
У 1924 р. Багряний вступив до Охтирської філії організації «Плуг». А в 1925 р. – вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані, працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором газети «Червоний кордон».  
Літературну кар'єру розпочав у 1925 р. в Києві. Тут, у журналі «Глобус» було видрукувано його перший вірш «В місто». Вступаючи в літературу, за звичаєм тих часів, обрав собі промовистий псевдонім: Багряний. Того ж 1925 року під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань». Того ж 1925 р., під псевдонімом І. Полярний, видав  в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань».
У 1926 р. Іван Багряний вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити не вдалося. Під чпас навчання вийшов зі спілки «Плуг» та вступив до опозиційного літературного об’єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зблиився з Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою. Саме в цей період Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях». Видав низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдовзі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), п’єсу «Бузок». Його твори зазнали нищівної критики, а він був визнаний «антирадянським поетом» та «куркульським ідеологом».
У романі у віршах «Скелька» (1928) І. Багряний використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII ст. селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир. Наступного року з'явилася друком збірка поезій І. Багряного «До меж заказаних», яка вже в самій назві містила активний протест, не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною прискіпливою оцінкою пореволюційної дійсності. Наступні книжки «В поті чола» і «Комета» потрапляють тільки до портфеля НКВС. Того ж року він написав поему «Аве Марія», де в присвяті розмістив таке звернення: «Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор». Цікаво, що книжка вийшла в світ без усякого цензурного дозволу на те, до того ж з вказівкою неіснуючого видавництва «САМ». Поки справжні наглядачі зорієнтувалися й наказали зняти книжки з продажу, кількасот примірників встигли розкупити. Зрозуміло, що подібний твір не міг залишитись не поміченим владою.
У 1930 р. харківське видавництво «Книгоспілка» видало роман у віршах «Скелька». Волелюбний пафос твору привернув увагу офіційної критики — «Скельку» було конфісковано. Наступного року з'явилась нищівна стаття «Куркульським шляхом», яка свідчила про наміри влади іцодо бунтівливого, ідеологічно невпокореного І. Багряного. Після цієї статті твори письменника були вилучені з бібліотек і книжкових крамниць.
16 квітня 1932 р. Івана Багряного заарештували в Харкові «за політичний самостійницький український ухил в літературі й політиці...». Письменник пробув 11 місяців у камері одиночного ув’язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. 25 жовтня 1932 р. його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932-1937 рр. досі мало відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину, втеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) – тепер уже в таборі БАМТАБу.
16 червня 1938 р. письменник був повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі 2 роки і 7 місяців. Йому пред’являють нове звинувачення - участь у націоналістичній контрреволюційній організації. Але 1 квітня 1940 р. було прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928-1932 рр., за що він уже був засуджений, а інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов’ягіна слідством не добуто. Хворий, знесилений, Іван Багряний повертається в Охтирку. Автобіографічні подробиці про ці п’ять років життя – арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину – письменник використав у романі «Сад Гетсиманський». Винниченко назвав роман «Сад Гетсиманський» «великим, вопіющим і страшним документом» радянської дійсності та сприяв його друкові у Франції.
У 1940 р. Іван Багряний з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місцевому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні, виступав перед воїнами УПА.
Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів. Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції у 1942 р. мав бути розстріляний, але зміг врятуватися.
У 1944 р. він написав один із найталановитіших творів - роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови») та поему «Гуляй-Поле». У тому ж році, розійшовшись в поглядах з керівництвом УПА, Багряний емігрував до Словаччини, а згодом (у 1945 р.) – до Німеччини. У 1946 р. написав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», де обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в’язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені.
У 1948 р. Іван Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років – до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.
Помер Іван Павлович Багряний 25 серпня 1963 р. Похований у місті Новий Ульм (Німеччина).
Письменника посмертно реабілітовано у 1991 р., відтоді почала перевидаватися його творча спадщина.
Іван Багряний є єдиним українським письменником в еміграції, хто мав широке визнання своєї творчості. Його «Тигролови» вийшли в США, Канаді та Англії  англійською мовою. З англійського перекладу було зроблено переклад «Тигроловів» на німецьку, голландську та данську мови, і вийшли вони в тих країнах кількома накладами. Роман «Сад Гетсиманський», який вважається критиками  найкращим з його творів, був перекладений на французьку мову і виданий у Парижі.

субота, 1 жовтня 2016 р.

1 жовтня - Міжнародний день музики

Музика відкриває людині нові світи
і виконує благородну місію об'єднання людей
Дмитро Шостакович 

Міжнародний день музики (International Music Day), що відзначається щорічно 1 жовтня, починаючи з 1975 року, був заснований за ініціативою Міжнародного музичного ради (IMC) при ЮНЕСКО двома роками раніше на 15-й Генеральній асамблеї IMC в Лозанні. Одним з ініціаторів установи Міжнародного дня музики є композитор Дмитро Шостакович. Свято відзначається щорічно в усьому світі великими концертними програмами, за участю кращих артистів і художніх колективів. В цей день звучать твори, що увійшли до скарбниці світової культури. Також проходять творчі зустрічі з композиторами, виконавцями, музикознавцями, організовуються тематичні виставки та акції просвітницького характеру, що сприяє мети поширення музики як мистецтва в різних спільнотах.  Музика (від грецького musike, буквально - «мистецтво муз») - вид мистецтва, в якому засобом втілення художніх образів слугують певним чином організовані музичні звуки. З музикою людство знайоме з давніх часів. У печерах Африки збереглися наскальні малюнки давно зниклих племен. На малюнках зображені люди з музичними інструментами. Ми вже ніколи не почуємо тієї музики, але колись вона скрашувала життя людей, примушувала їх радіти або засмучуватися. У 2000 році китайські археологи виявили музей музичних інструментів, створених 2 тисячі років тому, в епоху династії Хань. Музика володіє величезною силою. На світі знайдеться мало людей, байдужих до музики. Багато композитори намагалися виразити через неї стан своєї душі. Їх великі імена завжди з вдячністю будуть вимовляти нащадки. Музика не старіє, вона буде жити стільки, скільки буде існувати людина. А Міжнародний день музики реалізує ідею зближення та дружби між народами, взаємного збагачення культур, адже мову музики інтернаціональний і зрозумілий всім, хто відчуває...

Культурологічний календар



жовтень

1 жовтня

  • Міжнародний день музики
  • Міжнародний день людей похилого віку

2 жовтня
  • 110 років від дня народження Івана Павловича Багряного (1906—1963), українського письменника
4 жовтня
  • 125 років від дня народження Юрія Клена (Освальда Бургардта) (1891—1947), українського письменника, перекладача, літературознавця, редактора, викладача
5 жовтня
  • Всесвітній день вчителів
  • 110 років від дня народження Івана Дмитровича Ковтуна (1906—1937), українського прозаїка
6 жовтня
  • 135 років від дня народження Івана Антоновича Кочерги (1881—1952), українського драматурга
  • 70 років від дня народження Марини Миколаївни Меднікової (1946), української письменниці, сценаристки, кіноредактора
  • 85 років від дня народження Романа Семеновича Сефа (Роальда Семеновича Фаєрмарка) (1931-2009) російського дитячого поета, прозаїка, драматурга, переводчика
7 жовтня
  • 75 років від дня народження Миколи Михайловича Яненка (1941), українського прозаїка
9 жовтня
  • День художника
  • 130 років від дня народження Іванни Омелянівни Блажкевич (1886—1977), української поетеси, письменниці
10 жовтня
  • 110 років від дня народження Степана Луцика (1906—1963), українського живописця (США)
  • 50 років від дня народження Надії Симчич (1966), українського прозаїка, драматурга, автора казок
13 жовтня
  • 80 років від дня народження Кристини Нестлінгер (1936), австрійська дитяча письменниця
14 жовтня
  • Покрова Пресвятої Богородиці
  • День українського козацтва
  • День захисника України.
15 жовтня
  • 95 років від дня народження Дмитра Омеляновича Луценка(1921—1989), українського поета, лауреата Шевченківської премії (1976)
17 жовтня
  • 80 років від дня народження Івана Федоровича Драча (1936), українського поета, перекладача, кінодраматурга, громадського і політичного діяча, лауреата Шевченківської премії (1976)
19 жовтня
  • 110 років від дня народження Сергія Іларіоновича Воскрекасенка (1906—1979), українського поета 
  • 70 років від дня народження Філіпа Пулмана (1946), англійського дитячого письменника
22 жовтня
  • 205 років від дня народження Ференца Ліста (1811—1886), угорського композитора
24 жовтня
  • Міжнародний день Організації Об’єднаних Націй (День ООН).
25 жовтня
  • 135 років від дня народження Пабло Пікассо (1881—1973), іспанського та французького художника
28 жовтня
  • 280 років від дня народження Джеймса Макферсона (1736—1796), шотландського письменника
  • 240 років від дня народження Якова Михайловича Марковича (1776—1804), українського історика
  • День визволення України від фашистських загарбників (1944).
  • 550 років від дня народження Еразма Роттердамського (1466—1536), нідерландського письменника
  • 265 років від дня народження Дмитра Степановича Бортнянського (1751—1825), українського композитора, співака, диригента
29 жовтня
  • 105 років від дня народження Івана Антоновича Цюпи (1911—2004), українського письменника
30 жовтня
  • 95 років від дня народження Пилипа Дмитровича Бабанського (1921—1994), українського прозаїка
31 жовтня
  • 165 років від дня народження Івана Івановича Манжури (1851—1893), українського поета