(Штрихи до портрету Шмуеля Йосефа Агнона)
В Єрусалим, до берегів
Кедрону,
дорога довга слалася Агнону,
вона від рідних Стрипи берегів
його вела в країну прабатьків.
А він, морські здолавши серцевини,
в душі беріг обидві батьківщини —
в епоху сатанинську і жахну
любив Ізраїль і Галичину.
Ці рядки тернопільський поет Петро Тимочко присвятив нашому
земляку Шмуелю Йосефу Агнону - видатному письменнику XX століття, класику
єврейської літератури, першому з-поміж тих, хто писав івритом та ідишем,
лауреату Нобелівської премії в галузі літератури.
Шмуeль Йосеф Халеві Чачкес (Агнон) народився 17 липня 1888
року в містечку Бучачі на Тернопільщині, яка входила тоді до складу
Австро-Угорської імперії. У романі «На морській глибині» письменник так
описував рідне місто «мудреців і купців», що «з XII століття розташувалось на
прибережних терасах глибокого яру гомінкої ріки. Все містечко дрімало. Будинки
ховались під ковдрою ночі, покриті мороком. Нічне свічадо ще не зійшло на
небосхил, і лише зорі освітлювали верхівки гір. Бучач стоїть на горі, і
здавалось, ніби зорі причеплені до дахів будинків. Несподівано зійшов місяць і
освітив усе місто. Стрипа, що раніше була оповита темрявою, нараз заясніла
сріблом, і з криниці на ринку постала пара сріблястих підсвічників. Сказав один
з гурту: «А я й не знав, що наше місто таке прекрасне. Здається мені, що в
усьому світі не знайдеш такого любого міста!».
 |
| Панорама Бучача |
Його батько Шолом Мордехай Халеві Чачкес хоч і торгував
хутром, але мав освіту равина; мати Есфір Фарб була відома своєю обізнаністю в
літературі. Ієгуда Фарб, дідусь майбутннього письменника також належав до освічених
людей. Саме вони прищепили маленькому Шмуелю любов до свого народу, його релігії,
культури, історії, повагу до роду.
Не випадково у своєму виступі під час вручення Нобелівської
премії у Стокгольмі (1966 р.) Агнон вказав на значимість впливу національної та
родинної традиції і з гордістю зазначив: «Від коліна Леві веду я свій рід, і я,
і батьки мої — із співців, з тих, що співали в Храмі. Згідно з сімейною
легендою, наш родовід починається з Пророка Шмуеля, і його ім’ям мене нарекли».
Згодом у новелі «Молитовник мого дитинства» письменник змалював
одне із родинних свят, що набуло символічних рис: «На батькові білий шовковий
халат, і чорний одяг проглядає з-під нього, як чорна земля, що проступає серед
снігів. Завжди, як я бачу його одягненим у все біле, він здається мені схожим
на ангела, який стоїть перед Всевишнім та проголошує пісні і хвалу. Навпроти
батька сидить мати, на її голові шовкова хустка. Між ними — мої брати і сестри,
одягнені у все нове, взуті в нові черевики. На хлопчиках нові шапки, а волосся
дівчаток, щойно вимите на честь свята, пахтить свіжістю джерельної води».
Свого першого вірша він написав у 5-річному віці мовою ідиш,
сумуючи за батьком, який довго не вертав з мандрів. Публікуватися розпочав у 15
років, а починаючи з 16 років, Шмуель Чачкес став постійним автором місцевої газети.
Як поет Агнон мав неабиякий успіх: його вірші так
сподобалися читачам, що стали піснями, які часто співали молоді майстри —
кравці та шевці. З тих часів зосталося небагато. У Першу світову війну
батьківський дім згорів, а з ним — і численні рукописи. Його ранні поетичні твори,
опубліковані у місцевій пресі, мають яскраво виражене неоромантичне
забарвлення, а тематика багатьох оповідань запозичена здебільшого з книг давніх
та середньовічних єврейських мудреців і Талмуду, який Агнон вивчав під
керівництвом батька та місцевого равина.
У 1906 році 18-річний Агнон переїхав до Львова, де навчався
й працював у єврейській газеті; в 1907 році реалізував свою дитячу мрію, здійснивши
подорож у Палестину. Через рік Агнон і оселився Єрусалимі, працював секретарем
у суді, звичайним службовцем у різних установах, давав приватні уроки і писав.
У 1909 році він опублікував свою першу невелику повість «Покинуті
дружини» («Agunot»), яка привернула увагу читачів самобутньою манерою письма —
густого, насиченого реаліями повсякденного життя галицького єврейства,
використанням фольклору, глибоким і тонким психологізмом. За словами
літературознавця Михайла Горелика, Агнон показав світові «абсолютно
оригінальну, захоплюючу, ні на яку іншу не подібну літературу. Кожне слово в
нього несе на собі відбиток культурних нашарувань, у кожному оповіданні гуляє
по єврейському містечку нетутешній вітер».
Назва цієї повісті згодом стане літературним псевдонімом («Агнон»
у перекладі з івриту означає «залишений, самотній»). З 1924 року «Агнон» - офіційне прізвище письменника.
У 1913 році Агнон виїхав у Європу, жив у Берліні й Гамбурзі,
де студіював класиків рідної та світової літератури, читав лекції з єврейської
літератури, давав приватні уроки івриту, був науковим консультантом, спільно з
єврейським філософом Мартіном Бубером видавав журнал «Der Yude». Молодий
літератор познайомився із багатим комерсантом Залманом Шокером, який
запропонував йому фінансову підтримку, а потім став видавцем творів Агнона.
Більше 10 років тривав так званий «європейський» період
творчості письменика, результатом якого стало кілька збірок повістей та оповідань.
Агнон залишався вірним обраній темі: життя гальцьких євреїв, їх маленькі радощі
й страждання, духовні пошуки і вперта віра у повернення на землю обітовану. З
приводу цього літературний критик Маєр Шмуель Балабан зазначив, що найбільшу
вартість у творах Агнона становлять картинки, часом справжні перлини, часом незначні
епізоди або біографії осіб, схоплені з фотографічною детальністю.
У 1924 році на долю Агнона випало ще одне важке
випробування: під час пожежі згорів будинок письменника, у полум’ї згинули
рукописи й бібліотека (4 тисячі томів!). «Після того, як згоріло все моє добро,
— скаже згодом на церемонії вручення Нобелівської премії письменник, — дарував
Всевишній моєму серцю мудрість – я повернувся в Єрусалим. І осяяний
благословенням Єрусалиму, переніс на папір усе, що вклав Всевишній у моє серце
і моє перо. І написав книгу про дарування Тори, і книгу, присвячену грізним
рокам, і книгу про все написане синами Ізраєля з тих часів, відколи нам була
дана Тора».
Майже одразу Агнон розпочав роботу над романом «Весільний
балдахін» (1931), що належить до найвідоміших творів письменника. За жанром це
типовий шахрайський роман, широко популярний у європейській літературі ХVІІ – ХVІІІ
ст. З властивим йому тонким гумором, Агнон змалював пригоди бідного галицького
хасида, який мандрує Західною Україною та Східною Європою у пошуках наречених і
приданого для трьох доньок.
1930 року Агнон здійснив поїздку Галичиною й Польщею,
відвідав Бучач, Тернопіль, Львів, міста і села довкілля. Зустрічі з рідним
краєм лягли в основу роману «Нічний постоялець», що вийшов друком 1937 року. У
романі замальовується життя у Східній Європі після Першої світової війни.
Головний герой приїздить із Єрусалима до свого рідного містечка Шибуч на
Галичині, де не був уже багато років. Перед його очима постала сумна картина
розрухи й занепаду. «Від великих будинків у два, три або ж чотири поверхи не
лишилося нічого, окрім порожнього місця... Змінився кожен клаптик землі –
навіть проміжки поміж будинками. Усе стало не таким, яким бачилося мені, коли я
був малим, не таким, як привиділося мені уві сні перед приїздом. Та аромат
Шибуча іще не повністю вивітрівся — аромат звареного в медові пшона, який
ніколи не полишає це містечко з дня юдейської Пасхи й аж до листопада місяця,
коли випадає сніг і ховає все під собою». Сум промає його душу. Багато друзів
загинуло на війні, від погромів та хвороб, а ті, що вижили, втратили віру,
занепали духом. Сам же автор переконаний, що майбутнє його народу - у створенні
незалежної єврейської держави: „...Є заповіт для Краю Ізраїлевого, що кожен,
хто не оселиться в Краї, приречений на забуття, зате всякого, хто матиме такий
привілей, пам’ятатимуть у Краї і писатимуть про нього, бо сказано ж (Ісая,
розділ 4): «Кожен, хто зостанеться в Сіоні й лишиться в Єрусалимі, буде зватися
святим – кожен записаний для життя в Єрусалимі».
Починаючи з 1930-х років, твори Агнона багато публікувалися
в Німеччині й Тель-Авіві, виходили збірки оповідань «Книга діянь» (1932),
«Перетворення» (1933), «В мирі та спокої» (1935), роман «Проста історія»
(1935), дія якого відбувається, як це характерно для творчості письменника, у
Галичині.
У 1939 році нацисти ліквідували друкарню Шокена, і комерсант
перебрався у Тель-Авів, де продовжив справу видання творів Агнона, яку тепер
вважав чи не найголовнішою для себе. Наприкінці 1945 року Шокен заснував філіал
видавництва у Нью-Йорку і почав публікувати твори Агнона англійською мовою. Завдяки
цьому коло заокеанських шанувальників письменника постійно зростало.
Прочитавши твори Агнона, впливовий американський критик Едмунд
Уїлсон наприкінці 1950-х року офіційно запропонував кандидатуру письменника на
здобуття Нобелівської премії з літератури. У 1966 році Агнон став лауреатом
Нобелівської премії, яка була присуджена йому за «глибоко оригінальне мистецтво
оповіді, навіяне єврейськими народними мотивами». В адресі Нобелівського
комітету були особливо відзначені романи «Весільний балдахін» та «Нічний постоялець».
 |
| Нобелівський диплом Ш.-Й. Агнона |
Крім Нобелівської премії, Агнон був удостоєний інших нагород,
у тому числі літературної премії ім. Бялика (1934 і 1950), премії ім. Усишкіна (1950)
і Премії Ізраїлю (1950 і 1958). Письменник був визнаний гідним почесних
ступенів Іудейської теологічної семінарії в Америці, Єврейського університету в
Єрусалимі, Колумбійського університету в США. У 1962 році став почесним громадянином Єрусалима.
Останні роки життя Агнон провів в Ізраїлі. Про рівень
визнання і поваги до письменника на батьківщині свідчить такий факт: коли в
ієрусалимському районі Тальпійот, де жив Агнон, почалися будівельні роботи, мер
міста Тедді Коллек наказав установити спеціальний знак поблизу будинку Агнона: «Дотримуйтеся
тиші! Агнон працює». А щосуботи сам
Агнон чіпляв на хвіртку табличку з написом: «Тут живе єврей, який сповідує
заповіді. Милосердні євреї! Пошкодуйте старого чоловіка і не ставте в шабат
свої автомобілі біля цього будинку!».
Помер Агнон у 1970 році в Єрусалимі. Похований на Елеонской
горі. У будинку, де жив письменник, створений музей.
Нині Агнон належить до найвидатніших письменників ХХ
століття, його ім’я стоїть поряд з іменами Джеймса Джойса, Марселя Пруста,
Вільяма Фолкнера та Франца Кафки. Твори письменника перекладені багатьма мовами
світу, в тому числі й українською.
Олена Проців
Ігор Гаврищак
.jpg)
