Роботи українського художника прикрашають Національний музей американського мистецтва у Вашингтоні, Музей образотворчих мистецтв у Бостоні, Віргінський музей образотворчих мистецтв у Річмонді, Музей мистецтв Філадельфії, Едісонівську галерею американського мистецтва в Андовері. Бібліотеку Конгресу США, приватні колекції Рокфеллера й Вудворта… Облаштовуючи робочий кабінет, Президент США Джон Кеннеді прикрасив його картинами Гніздовського «Зимовий пейзаж» і «Соняшник». Твори митця є навіть у музеях Японії, де мають неабиякий успіх, хоча японці зазвичай сприймають не все, чим захоплюються європейці й американці, а тим паче – не усе беруть до своїх музейних колекцій.
 |
| Я. Гніздовський. Соняшник. Дереворит. Ця робота знаходилася у робочому кабінеті Джона Кеннеді |
Особа Якова Гніздовського
та його творча спадщина й нині в центрі уваги. Лише американські
мистецтвознавці присвятили йому більше десятка поважних монографій. Не
залишилися байдужими до творчості нашого земляка навіть китайські журналісти…
Однак з-поміж написаного усе-таки вирізняється монографія вітчизняного науковця
Дмитра Степовика, відомого мистецтвознавця, дослідника сакрального мистецтва «Яків
Гніздовський: життя і творчість» (К., 2003). Це – результат восьмимісячного стажування в
Українському музеї (Нью-Йорк), ретельного дослідження приватних колекцій у США,
Канаді та Західній Європі. І, найголовніше, автор мав змогу працювати з
особистим архівом та чи не найбільшою збіркою мистецького доробку Якова
Гніздовського завдяки добрій волі його дружини Стефанії Гніздовської.
Так, по суті, рядок за
рядком, мазок за мазком, – і народилася
книга – як відкриття, визнання і пошана великого майстра, як спроба осмислення
і потрактування його мистецького дару, внутрішнього світу та його зовнішнього
вияву-прояву.
Яків Гніздовський народився
27 січня 1915 року в селі Пилипчому (нині Борщівського району Тернопільської
області), в сім’ї церковного дяка-хлібороба, від шляхетського минулого якому
дісталося у спадок хіба що прізвище. Та не судилося йому стати хліборобом, бо ще
під час навчання в початковій школі у хлопця виявився мистецький талант. Яків взявся
малювати людей, краєвиди, домашніх тварин. Перші спроби були вдалими, тому вже
з дитячих літ він був впевнений, що колись-таки стане малярем.
Батьки віддали
обдарованого сина до Чортківської гімназії «Рідна школа», де він задля розваги прикрашав візерунками та квітами
дівочі альбоми, готував афіші до гімназійних заходів, малював портрети друзів,
ілюстрував рукописну гумористично-сатиричну газету.
Закінчивши гімназію, Яків продовжив
навчання у Львівській духовній семінарії.Для того, аби мати змогу займатися у приватній
школі прикладного мистецтва, працював уночі. Серед його нових знайомців -
учасники Асоціації незалежних українських митців, відомий художник-карикатурист
Едвард Козак, який запропонував юнакові ілюструвати львівську газету «Новий
час» і журнал «Комар». На молодого графіка звернув увагу митрополит Андрей
Шептицький, який добре розумівся на мистецтві. Він же посприяв, аби
Гніздовському була виділена стипендія для продовження художньої освіти у Варшавській
академії мистецтв. Навчання перервала Друга світова війна та окупація Польщі.
Гніздовский подався в Італію, а потім переїхав на Балкани, де й продовжив навчання
в Загребській академії мистецтв у Хорватії. Там він займався в основному живописом,
хоч уже тоді зацікавився дереворитом. Закінчив навчання із золотою медаллю, але
ще на два роки зостався у Загребі, виконуючи замовлення хорватських видавництв.
У 1944 році, художник перебрався
до Мюнхена, де потрапив у табір для переміщених осіб. Тут у складних умовах
вирувало українське мистецьке й літературне життя, для якого талант
Гніздовського став справжньою знахідкою. Яків ілюстрував видання
письменницького об’єднання «Мистецький український рух», був художнім
редактором українського літературно-мистецького журналу «Арка», працював над
афішами, підручниками, займався рекламною продукцією, а поряд з цим знаходив
час і можливість для створення серії полотен на теми побуту українських
вигнанців. І, головне, саме у ті роки він починає серйозно займатися гравюрою,
хоч, правда, створив лише два дереворізи, та вони провістили народження
самобутнього митця світового рівня !
У 1949 році митець виїхав
до США, де працював дизайнером у рекламній фірмі, художником-оформлювачем у
видавництвах, поєднуючи роботу задля прожитку з тим, що було поки що хобі –
гравюрою. Трудився Яків самовіддано і вперто, аж поки доля йому не всміхнулася.
Трапилося ось що. Одного разу кав’ярні він підняв картку, яку випадково впала в
одної з відвідувачок. Це була заявка на участь у груповій виставці в Міннеаполісському
інституті мистецтв. Дізнавшись, що галантний чоловік — художник, дама
запропонувала і йому взяти участь у майбутній імпрезі. А згодом Гніздовський довідався,
що журі, яке очолював куратор естампів музею мистецтв у Нью-Йорку, відзначило
його дереворит «Кущ» другою премією, а Міннеаполісський інститут мистецтв придбав цю роботу для своєї колекції. Незабаром
ще одна нагорода – на торгово-промисловій виставці штату Міннесота за картину «Яйця».
Підбадьорений першими успіхами,
Яків Гніздовський вирішив стати вільним художником і переїхав до Нью-Йорка, де
оселився в Бронксі біля ботанічного саду і зоопарку. Два роки змагання з
нестатками, два роки напружених творчих пошуків допомогли виробити власний
неповторний стиль. Якщо інші митці полюбляли нарікати на важкі умови праці,
фінансові проблеми, то, варто сказати, що Гніздовський не належав до таких.
Бракувало грошей на людську натуру – ну, то й що! Ось поряд зоопарк, де
повно-повнісінько усіляких розмаїтих моделей, причому, красивих, цікавих і,
головне, безкоштовних !
У 1956 році Гніздовський
приїхав у Париж — уже як мистецька знаменитість! Його виставки викликали захоплення,
прохали інтерв’ю кореспонденти престижних мистецьких видань, його запрошували
на зустрічі та вечірки, а кожен крок українського графіка на французькій землі висвітлювався
у пресі. Усе це стимулювало Гніздовського й спонукало до подальшої праці.
Та за два роки
Гніздовський разом із сім’єю назавжди повернувся до Нью-Йорка.
У 60-х роках минулого століття
художник здобув справжнє міжнародне
визнання. Його роботи широко експонувалися в країнах Африки та на Близькому
Сході, у Великобританії, Західній Німеччині, Чехословаччині, Японії.
Яків Гніздовський ніколи
не зосереджувався на чомусь одному, а випробовував усі можливості в межах
різного матеріалу та техніки, був надзвичайно працьовитим і продуктивним. Крім
малярства й деревориту, художник займався оформленням та ілюструванням книжок,
екслібрисом, рисунком, скульптурою, керамікою, ліноритом; проектував
український друкарський шрифт, створював афіші до власних виставок, різдвяні і
великодні листівки, запрошення на імпрези, відзнаки, марки, декоративні
прикраси, гобелени…
І хоча
самому Гніздовському ближчим до душі було малярство, визнання йому принесла
саме графіка. Митець створив 377 гравюр, що є окрасою колекцій кращих музеїв світу. Його 54 екслібриси увійшли до книги «Гніздовський:
есклібрис», яку Американський інститут графічного мистецтва визнав однією з
найкращих публікацій 1986 року в США. Його дереворити стали темою окремого
документального фільму «Вівці в дереві», який отримав нагороду на кінофестивалі
в Нью-Йорку. У передмові до видання творів митця (1976 р.) куратор відділу
графіки бібліотеки Гарвардського університету Пітер Вік писав: «Дереворити
Якова Гніздовського є одним із найбагатших і найоригінальніших здобутків в
американському графічному мистецтві за останні тридцять років».
 |
Я. Гніздовський. Вівці. Дереворит
|
 |
Я. Гніздовський. Котяча дрімка. Дереворит
|
Окрім того,
Яків Гніздовський виявив себе талановитим мистецтвознавцем. Його есе про сутність
образотворчого мистецтва загалом і українського зокрема, вирізняє вдумлива
аналітика з глибинним змістом, об’єктивна і не завжди приємна для українського
читача своєю гостротою…
А ще він
цікавився книжковим знаком, був членом редколегії журналу Товариства
екслібристів Великобританії та членом Американського товариства любителів і
творців цього знака.
Помер
митець 8 листопада 1985 року в одному з нью-йоркських шпиталів. Тіло його було
спалене, а попіл зложений в усипальні єпископальної катедри святого Івана в
Нью-Йорку.
У 1986
році побачила світ книга створених митцем екслібрисів, в 1987 році в Новому
Орлеані було здійснене посмертне видання всіх його робіт, а в Нью-Йорку вийшла
монографія-каталог всіх його графічних робіт. У травні—липні 1990 року твори
Гніздовського повернулися в Україну і здійснили мандрівку з Києва до Львова, зі
Львова до Тернополя, а з Тернополя — до рідного села Пилипчого. Так Яків
Гніздовський повернувся до України.
У
своєму заповіті митець просив поховати його у Львові. Це його останнє побажання з різних обставин
вдалося втілити лише через 20 років. 5 листопада 2005 року прах Якова
Гніздовського привезли з США і урочисто перепоховали на Личаківському цвинтарі.
Односельчани привезли на могилу грудку землі із рідного села.
Проців О. Я., зав.відділом інформації Тернопільської ОУНБ
Гаврищак І. І., к.п.н., директор бібліотеки Тернопільського
національного медичного університету
національного медичного університету
Немає коментарів:
Дописати коментар