27 серпня – 160 років від дня народження Івана Яковича Франка
Іван Якович
Франко – знакова постать вітчизняної та світової історії й культури.
Поет, прозаїк, драматург, вчений, етнограф, фольклорист, історик,
філософ, соціолог, економіст, журналіст, перекладач,
громадсько-політичний діяч.
Народився 27 серпня 1856 року в селі
Нагуєвичі, тепер Львівська область, в родині коваля. Навчався в
Дрогобицькій гімназії, Львівському (філософський факультет),
Чернівецькому та Віденському університетах. Брав участь у роботі
студентського "Академічного гуртка" "Друг". За громадсько-політичну
діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду. Франко
чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і
1892).
У 1870-1880-х Франко провадив активну
журналістську та публіцистичну діяльність. Разом із М. Павликом видавав
журнал "Громадський друг" та альманахи "Дзвін" і "Молот" (1878), спільно
з І. Болеєм – журнал "Світ" (1881-1882), із гуртком львівського
студентства молодіжний журнал "Товариш" (1888). Співпрацював також у
виданнях українських народовців: газеті "Діло" (1883-1886), Журналах
"Зоря" (у 1883-1886) та "Правда" (1888); багатьох польських та
австрійських часописах. Протягом 1894-1897 рр. редагував
літературно-науковий журнал "Життє і слово".
У 1890 р. І. Франко став одним із
засновників та першим головою (до 1898) радикальної партії в Галичині,
що згодом переросла у національно-демократичну. У 1887-1897 рр. працював
у редакції польської газети „Kurjer Lwowski". За участю І. Франка
видані альманахи "Ватра", "Веселка", "Перший вінок".
У 1899 р. Франко вийшов зі складу РУРП і
став членом Української національно-демократичної партії. Завдяки
підтримці М. Грушевського став дійсним (1899; 1904 – почесним) членом
наукового товариства ім.. Т. Шевченка, відтак відійшов од активної
політичної діяльності і присвятив себе літературній і науковій праці.
Очолював філологічну секцію (1898–1901; 1903–1912) та етнографічну
комісію НТШ (1898–1900; 1908–191); був співредактором журналу
"Літературно-науковий вісник" ( 1898–1907; спільно з М. Грушевським та
В. Гнатюком).
Громадська і творча діяльність, особисте
життя Івана Франка тісно пов'язані з історією і культурою колишньою
Станиславівщиною. На Прикарпаття привела його любов до подорожей,
прагнення до пізнання світу, замилування красою природи.
За власним зізнанням Франка, значний
вплив на його життя та творчість мали взаємини з жінками. Він пережив
три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни
Журовської, кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Дружиною
письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв 1886
року в Павлівській церкві при Колегії П. Галагана в Києві. У подружжя
було четверо дітей: Андрій (1887–1913), Тарас (1889–1971), Петро
(1890–1941) і Анна (1892–1988).
З 1908 року різко погіршився стан
здоров'я. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко помер. Похований на
Личаківському кладовищі Львова.
Франко – поет, автор 10 прижиттєвих книг
віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів. Багатий
творчий доробок – близько півсотні творів складають поеми. Окрім того,
Франко – автор своєрідних антологій поетичних переспівів-варіацій.
Прозова творчість Франка – це "новелістичний Декамерон" – понад 100
оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози. Іван Франко
автор 10 творів великих прозових жанрів - повістей та романів.
Драматургія Франка збагатила українську літературу зразками історичної,
психологічної драми, соціальної комедії, неоромантично-фантасмагоричної
драматичної поеми-казки, філософського діалогу, одноактної п'єси.
Перекладацький доробок Франка охоплює
величезний діапазон світового письменства та усної народної творчості
від найдавніших часів до поч. ХХ ст. Письменник переклав українською
мовою близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур, у т.
ч. зразки вавилонської, єгипетської, староіндійської, староарабської
словесності, античного письменства, ліричної та епічної поезії народів
світу, твори класиків зарубіжжя.
Франкові належать переклади українських
народних пісень та поезій Т. Шевченка німецькою мовою. Класикою
українського перекладознавства стала праця „Каменярі. Український текст і
польський переклад. Дещо про штуку перекладання" (1912).
Франко – вчений, автор численних
наукових праць з історії та теорії літератури, літературної критики,
фольклористики, етнології, мовознавства. Франко – автор ґрунтовних
мистецтвознавчих студій із теорії та історії українського і світового
театру. Важливе культурологічне значення мають його релігієзнавчі
дослідження. Франкові належать і кількадесят економічних, соціологічних
та історичних праць.
Франко – етнограф, фольклорист,
дослідник. Діяльність Каменяра як фольклориста і етнографа займає
особливе місце в біографії вченого. Великий внесок зробив Франко у
вивчення історії Галичини, зокрема, Прикарпаття. За підрахунками
академіка М. Возняка праці І. Франка з народознавчої тематики складають
не менше третини всієї його спадщини.
Франко – видавець, був ініціатором,
координатором та редактором видавничих серій "Дрібна бібліотека"
(1878-1880), "Наукова бібліотека" (1887-1888), "Літературно-наукова
бібліотека" (1889-1898), "Хлопська бібліотека" (1896-1898), "Міжнародна
бібліотека" (1912-19140 та "Всесвітня бібліотека" (1914-1916). Твори І.
Франка перекладені багатьма мовами світу.
За його творами поставлено фільми:
«Борислав сміється» (1926), «Якби каміння говорило» (1957), «Украдене
щастя» (фільм-спектакль, 1952), телефільм (1984) і чотирисерійний
стилізований фільм (2003), Альманах «До світла» (1967. «До світла»,
«Каменяр», «Панталаха»), Мультиплікаційна стрічка «Заєць та їжак»
(1963), Художня кінокартина «Захар Беркут» (1971), Два фільми «Для
домашнього огнища» (один — 1970, другий — 1992), Телесеріали Олега Бійми
«Пастка» та «Злочин з багатьма невідомими» (обидва — 1993), «Киценька»
(1995), фільм серіалу Олега Бійми «Острів любові» (вказано: за сюжетами
Івана Франка), п’ятисерійний мультфільм «Лис Микита» (2005).
Біографії Івана Франка присвячено
кінокартину Тимофія Левчука «Іван Франко» (1956, актор Сергій
Бондарчук), його образ створив Ярослав Геляс у фільмі «Родина
Коцюбинських» (1970). Про письменника знято науково-популярну стрічку
«Іван Франко» (1956) та телефільм Е. Дмитрієва «Іван Франко» (1981),
документальний телефільм «Іван Франко» в рамках проекту «Великі
українці» телеканалу «Інтер» (2008).
Франко був номінований на здобуття
Нобелівської премії з літератури у 1916 році, але смерть письменника
завадила цій історичній події.
На його честь 1962-го року місто
Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ, а також селище міського
типу Янів було перейменовано в Івано-Франкове. Також на вшанування
Івана Франка названо вулиці у багатьох містах України, Росії, Казахстану
й Канади. На його честь названо астероїд 2428 Каменяр. Його ім'ям
названий Львівський університет, Київський драматичний театр, багато
установ освіти, науки, культури в Україні та за кордоном.
2016 рік в Україні проголошено роком вшанування пам'яті Івана Франка.
Немає коментарів:
Дописати коментар