Спогади повстанця

У читальній залі бібліотеки ТНМУ відбувся вечір пам’яті «Спогади повстанця», присвячений 80-річчю створення Української повстанської армії.

 

Нині, як і 80 років тому, Україна знову у вогні, знову бореться за свободу, за незалежність, тисячі героїв в окопах виборюють наше право бути українцями, подібно, як це в минулому столітті робити упівці. Через лави УПА пройшло майже 100 тисяч вояків. За участь у повстанському русі чи його підтримку було репресовано майже пів мільйона українців. Тривале протистояння двом потужним тоталітарним режимам, опираючись винятково на ресурси свого народу, дає підстави називати УПА унікальним явищем в історії. Історія УПА – це історія боротьби, яка свідчить про те, що український народ не погоджується та ніколи не погодиться з поневоленням. Повстанську армію знищили, але не могли знищити ідею української державності, яку воїни-упівці плекали протягом усього життя та передали її наступним поколінням.

«Ще нещодавно ми були разом з рідними, жили, сподівалися, що, може, обмине нас смерть чи більшовицька каторга. Та сталося все інакше. Ми опинилися в тюрмі та стали політв’язнями. Але для нас іншої дороги не було. Ми віддали себе Україні. І хто мав загинути – загинули. А хто, як ми, мусить терпіти за неї муки, страждати, поневірятися, голодувати… Та поклянімося, друзі всі, що де б ми не були на чужині, з чужими людьми ми повинні вести себе так, як належить справжнім борцям за незалежність своєї держави та за волю свого народу. Не нарікаймо ні на кого, бо цей шлях ми вибирали самі, коли стали до боротьби з ворогами, і мусимо чашу випити до дна. Як сказано в Декалозі, будь гордий з того, що ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба. Тож будьмо сильні духом. І віримо в те, що ще доживемо до того часу, коли Україна стане вільною та незалежною державою». Ці слова сказав 1947 року молодий воїн УПА Микола Кліщ, який потрапив у полон до більшовиків. Його патріотизм, мужність, національна свідомість, любов до України просто вражають. 

Микола Миколайович Кліщ народився 7 січня 1925 року. 1938 року вступив до юнацької організації ОУН, що боролася проти насильства польської влади, потім – в УПА, що чинила збройний опір радянській та німецькій окупації. В повстанському підпіллі перебував до 1947 року, був господарчим УПА, працював у відділі пропаганди, мав псевдо «Яр». Через свідчення зрадника Миколу Кліща схопили у Львові. Був засуджений до відбуття покарання в тюрмі та виправно-трудових таборах терміном на 25 років. Етапований у місто Джезказган Казахської РСР. Упродовж п’яти років важко працював на шахтах. Один з 26-ти організаторів страйку в цьому таборі, за що рік пробув у зачиненій камері. Згодом переведений у Воркутинський ВТТ, звідти – до м. Інта Комі АРСР, де і добував свій термін ув’язнення. Звільнений 1956 року завдяки «відлизі», що настала після смерті Сталіна.      

Книга Миколи Кліща «Спогади повстанця» вийшла друком 2009 року у видавництві «Укрмедкнига». Вона зберігається у фонді бібліотеки ТНМУ. Під час зустрічі син Миколи Миколайовича – Іван Миколайович Кліщ, проректор з наукової роботи Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського, доктор біологічних наук, розповів про свого батька-повстанця, про його вплив на світогляд своїх синів, детальніше зупинився на історії написання та видання цієї книги.

– Пригадую, як ми 1991 року раділи, що Україна стала незалежна й ми вже вибороли свою свободу, досягли мрії, яку несло не одне покоління наших людей. І ми всі з цього тішилися, були впевнені, що це назавжди. Коли ж я приїхав додому, до батька, то він мене трошечки приземлив, – розповідає Іван Миколайович. – Сказав: «Ти не думай, що тим усе обійдеться. Побачиш, що ще буде війна». Я в це не міг повірити! Як може бути, що наприкінці ХХ-на початку ХХІ століття може бути війна за території! У той час, коли людство рухається до глобалізації, коли розвиваються технології та комунікації. На що мені тато сказав: «Ти не знаєш, хто такий москаль. Ви не бачили справжньої їхньої сутності. Москаль – це найогидніша істота, яка лише може бути. Це людина, яка не має ні сумління, ні сорому, ні гідності, вона підла, може зрадити у будь-який момент. На гадці в московитів лише єдине: щоб когось загарбати, пограбувати, щоб щось вкрасти та захопити. Оце вся їхня сутність. Нічого святого в них немає». З цього приводу ми з батьком трохи дискутували. Та коли 24 лютого прокинувся зранку й прочитав, що почалася повномасштабна війна, відразу згадав батькові слова: «Побачиш, що москаль Україну просто так не відпустить, мусить бути війна, без того справжньої незалежності в нас не буде». Тато мав, може, менше теоретичних знань, але великий досвід і відчуття народу, з яким нам довелося бути сусідами.

Іван Миколайович пригадує, що батько вмів дуже гарно розповідати, мав феноменальну пам’ять і завжди багато читав. Востаннє тримав книжку в руках ще за тиждень до смерті. Його ж власна книга побачила світ для нього самого досить несподівано. Принаймні він цього не планував, а просто виклав власні спогади на папері. Миколу Миколайовича так часто розпитували про його боротьбу в УПА та життя в засланні, що, врешті-решт, він вирішив усе це детально описати.

Якось Іван Миколайович приїхав додому в рідну Голгочу та знайшов у креденсі звичайні учнівські зошиті, списані гарним батьковим почерком. Усього їх було 12, згодом з’явився ще 13-ий. Прочитавши, що написав батько, зрозумів, що буде просто гріхом, якщо не видати ці спогади книжкою й не зберегти для історії та наступних поколінь. Сам набрав на комп’ютері, з допомогою дружини відкоригував злегка, щоб зберегти автентичність викладу. Так 2009 року вийшла книга «Спогади повстанця». Наклад був невеликий – лише 300 примірників і вони швидко розійшлися. Іван Миколайович зізнався, що після нашої Перемоги планує перевидати «Спогади повстанця», написавши до книги нову передмову.

– Вражає стійкість наших людей у засланні, яким доводилося виживати на шматку хліба та баланді. Вони були виснажені тілом, але незламні духом. Відверто кажучи, я гадав, що наступні покоління не такі стійкі, – каже Іван Кліщ. – Але зараз, дивлячись на наших героїв, які перебувають на передовій, у зонах бойових дій, ми бачимо, що стійкість нашого народу, пронесена від козацьких, стрілецьких, повстанських часів, зберігається. Стійкість українського народу, спротив, який чинимо нашому споконвічному ворогу, врешті-решт, призведе до того, що ця недоімперія перестане існувати, розпадеться на низку країн, які все ж змушені будуть навчитися жити згідно з міжнародним правом. Гадаю, наша теперішня боротьба стане останнім цвяхом у труну російського шовінізму. Україна переможе в цій війні й, сподіваюся, буде розвиватися не на олігархічних, як було до цього, а на справжніх демократичних засадах. Бажаю нам усім Перемоги, стійкості, мужності, щоб ми дожили до тих часів, коли ідеї, які виношували українські націоналісти, стануть новим началом розвитку нашої держави.

Наприкінці зустрічі Іван Миколайович Кліщ разом з молодим лікарем і викладачем ТНМУ Тарасом Бідованцем заспівали повстанські пісні, які нині актуальні, як і 80 років тому.

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

Світлини Миколи ВАСИЛЕЧКА

Джерело:  https://medychna-akademia.tdmu.edu.ua/були-виснажені-тілом-але-незламні-дух/