Сьогодні виповнюється 125 років від дня
народження Євгена Михайловича Коновальця (1891-1938) – українського
військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, засновника
Організації українських націоналістів
Нині Євгена Коновальця називають «Батьком українського
визвольного руху ХХ сторіччя». А за його життя – лаконічно – Полковник.
Він і сам – і зовні, і внутрішньо, був взірцем лаконізму і навіть
аскетизму. Високий, стрункий, небагатослівний і надзвичайно дійовий.
Коновалець не любив патетики, пишномовства, титулів, нагород, почестей і
всілякої іншої шароварщини до якої, ніде правди діти, здавна мають
схильність українці. Він на дух не переносив «ура-патріотизму» та
мрійництва. Воно й не дивно – у 28 років Коновалець був командиром
корпусу Січових стрільців і заступником голови Директорії у Києві. Саме
Коновалець зіграв чи не вирішальну роль під час повстання проти гетьмана
Скоропадського, у захопленні Києва і зміцненні влади Директорії.
Коновалець був військовим комендантом Києва, забезпечував у місті
порядок. Дехто стверджував, що наприкінці 1918-го – на початку 1919-го
«Петлюра й Винниченко ніякої влади не мали, а вся влада перебувала в
штабі Коновальця». І більшовики це добре знали. Знали, що Коновалець
мало говорить (на противагу тому ж таки Винниченку), зате добре справу
робить. Саме тому Коновалець став одним із головних ворогів більшовиків і
особисто Сталіна. Саме тому на Коновальця було скоєно чимало замахів.
За Полковником затято полювали як за сіроманцем по всій Європі, не
шкодуючи ні людей, ні коштів. Єдине, що його по-справжньому «чіпляло» і
було сенсом усього життя – визволення України. У цьому питанні він був
категоричний («Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ» -
казав він). Це було його головною метою, ідеєю, програмою, а все інше не
вартувало уваги. Навіть власна безпека, власне життя. «Якщо ворог
захоче мене вбити, ніяка сила мене не охоронить», - зауважував Полковник
на застороги соратників. Він умів слухати, був чутким до критики, але
до конструктивної. Умів визнавати свої помилки. Був поборником
політичної культури: «Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при
зустрічі ми могли один одному сміло глянути в очі й подати один одному
руки». У полеміці був стриманий – слів на кшталт «зрадники»,
«перевертні», «нахаби» і т.д. він уникав, називаючи подібну лексику
«вуличною лайкою». В людях цінував порядність, чесність і розум. Саме
своїм розумом та інтелігентністю підкупив його агент радянських
спецслужб Павло Судоплатов (в емігрантських колах його знали як Павлуся,
або Валюха), коли втирався в довіру до Полковника. У листопаді 1937-го
Судоплатов отримав наказ ліквідувати Коновальця. Сталін запитав, які
слабкості має Коновалець. Судоплатов подумав і відповів, що той любить
цукерки: «Всюди де він буває, він купує коробку солодощів». Сталін
наказав це обдумати. В оперативно-технічному відділі НКВС виготовили
вибуховий пристрій. Зовні це була коробка шоколадних цукерок, розписана в
українському стилі. Вибух мав статися рівно за пів години після зміни
положення коробки з вертикального в горизонтальне. Вбивство Євгена
Коновальця відбулося в Роттердамі, в ресторані «Атланта» 23 травня 1938
року. Після смерті Коновальця у лютому 1940-го року ОУН розкололася на
дві організації з однією й тією ж назвою – радикальну Степана Бандери й
помірковану Андрія Мельника. Похований легендарний Полковник у
Роттердамі на місцевому кладовищі Кросвейк. Перший пункт ухваленого 1929
року «Декалога українського націоналіста» проголошував: «Здобудеш
Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї». Беззаперечно,
Коновалець загинув за Неї, але й збудував Її – також.
Джерело: http://www.ukrinform.ua/rubric-society/2033590-14-cervna-pamatni-dati.html
Немає коментарів:
Дописати коментар