5 травня - Міжнародний день акушерства

5 травня  відзначають професійне свято медичні працівники, завдяки дбайливим рукам яких ми з’являємося на світ – акушерки.

Праця цієї категорії медиків незамінна, адже  саме акушерки допомагають малюкам з’являтися на світ. Від їх професіоналізму, знань і досвіду часто залежить здоров’я кожної породіллі-матері і кожної дитини, а іноді навіть їх життя. Для того щоб працювати у сфері допомоги породіллі, крім професійних навичок і знань, необхідно володіти рядом особливих особистих якостей. Тут мало вміння виконувати медичні маніпуляції, знання ліків або способів обстеження. Фахівцямі, які допомагають людям з’являтися на світ, потрібні милосердя, доброта і чуйність, а також величезна відповідальність за життя і здоров’я матері і немовляти!  

Щиро вітаємо всіх представників цієї прекрасної професії  з професійним святом!

Колектив бібліотеки

Міжнародний день акушерства відзначають щорічно за рішенням Міжнародної конфедерації акушерства з 1992 року.

Акушерство — одна з найдавніших медичних дисциплін. У давні часи жінки народжували без допомоги або з допомогою однієї із старших жінок у родині. На подальших етапах розвит­ку суспільства з'явились люди, що почали займатись лікуван­ням хворих професійно. Акушерська допомога перебувала тоді виключно у руках жінок-акушерок (повитух). Медичні знання у них були примітивними, проте деонтологічні принципи — досить високими: варто лише згадати, що за біблійними свід­ченнями баби-сповитухи Шіфра і Пуа відмовилися виконати наказ царя Ірода вбивати усіх новонароджених хлопчиків (Кн. Вихід, 1).

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-ві­дуни, обавники, потворники і кудесники, — у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знан­ня стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв'язки з Візантією. З'явилися вчені-лічителі або

Княгиня Ольга

лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському мо­настирі. З Никоновського літопису відомо, що князі, діячі цер­кви стали фундаторами багатьох закладів, де міг отримувати медичну допомогу простий люд, зокрема Єфрем, єпископ Пе­реяславський (XI ст.) «...зданія многа воздвиг і будови банні і врачеве і больници всім приходящим безмездне врачування іже не бисть допреже на

Агапіт Печерський

Русі». Лічці-монахи, найбільш відомі серед яких Агапіт, Алімпій і Дем'ян Пресвітер, володіли «муд­рістю книжною», знали "властивості лікувальних рослин і без­коштовно лікували кожного, хто звертався до монастиря.

Євпраксія-Добродія

З тих же часів відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-Добродія (1108-1172), яка стала візантійською імператрицею під іме­нем Зоя. Перу Євпраксії (Зої) належить перша на Русі медич­на книга, написана грецькою мовою
«Алімма», в якій викла­дено і систематизовано медичні знання тієї пори, зокрема з акушерства та гінекології.

Перший український доктор медицини та філософії Георгій Дрогобич (1450-1494), «Георгій з Русі», як його називали, був ректором Болонського і професором Краківського універси­тетів, учителем Коперника. Він був відомий усій Європі своєю просвітницькою діяльністю, а також як видатний філософ та лікар.

У XVI-XVII ст. в Україні з'являються шпиталі та притулки для хворих і немічних, що створювалися міщанськими брат­ствами. Рани січовиків-запорожців гоїли у «козацькому шпи­талі» Трахтемирівського монастиря. Братські притулки, шпи­талі та школи утримувала разом з міщанами українська шлях­та. Давні грамоти зберегли для нас імена жертводавців — ви­сокоосвічених українських жінок: Анастасії Гольнаської, що покрила видатки на переклад українською мовою та друку­вання Пересопницького Євангелія; сестри Олена і Софія Чар-торийські заснували при Пересопницькому монастирі шпиталь для недужих вбогих та школу для селянських дітей; Гальшка Гулевичівна Лозка створила при Київському Богоявленському монастирі братську школу (1615) та шпиталь; Ганна Гойська обдарувала землями Почаївську Лавру; Раїна Могилянка, княгиня Вишнівецька, стала фундаторкою Прилуцького, Ладинського, Лубенсько-Мчарського монастирів, що були на ті часи осередками національної культури, освіти та медицини.

Визвольна війна українського народу, неминучі у війні по­ранення та спустошливі епідемії покликали до життя нові медичні структури: аптеки, аптекарські городи, карантини, шпи­талі. У XVIII ст. у Єлисаветграді (нині Кіровоград) відкрито першу в Україні медичну школу.

Одна з перших вищих шкіл Східної Європи — Києво-Могилянська Академія. Ректор Академії Феофан Прокопович, більш знаний як філософ та богослов, написав дисертаціюз  з «фізіоло­гії» про причину нетлінності тіл печорських святих.

Проте здобути вищу медичну освіту у ті часи можна було лише за кордоном. І тому син полтавського священика Нестор Максимович Максимович-Амбодик (1744-1812) їде 1770 року до Страсбурзького університету і навчається там коштом «голіцинської» стипендії, фундаторка

Катерина (Смарагда) Голіцина

цієї стипендії, княгиня Ка­терина (Смарагда) Голіцина (1720-1761) за життя страждала на «делікатну жіночу неміч» і побажала позбавити інших жінок від таких страждань. Вона залишила великий спадок, на від­сотки від якого здобули освіту в Страсбурзі, «славному своїм акушерством», Нестор Максимович, основоположник науко­вого акушерства і автор першого підручника російською мо­вою «Мистецтво сповивання», Олександр Шумлянський (1748-1795), що захистив у Страсбурзькому університеті дисертацію, присвячену тонкій будові нирки (капсула Шумлянського-Боумена), а далі працював «градським акушером» у Москві і по­мер у бідності, хоч заслуги його вже визнала вся Європа, а Париж вшанував титулом «члена-кореспондента», відомі лі­карі та науковці І. Руцький, М. Тереховський, С. Леонтович. У Лейдені (1780) захистив дисертацію на акушерську тему «Про переваги симфізеотомії перед кесаревим розтином» майбут­ній славетний епідеміолог, уродженець села Янівка Чернігів­ської губернії Данило Самойлович.

У 1805 році відкрився університет у Харкові. Акушерська клініка на 4 ліжка була там створена у 1829 році. Лише 1862 року, коли кафедру акушерства та гінекології посів Іван Пав­лович

Іван Лазаревич

Лазаревич, клініка була розширена до 25 ліжок. На Лондонській виставці 1873 p. за створення «Атласу гінеко­логічних та акушерських інструментів» і прямих акушерських щипців, які стали відомі в Європі як «російські щипці», профе­сор Лазаревич був нагороджений золотою медаллю. У Київському університеті Св. Володимира, створеному у 1834 році, медичний факультет був відкритий 1841 року. Ка­федру акушерства та гінекології очолив Олександр Павлович Матвєєв (1816-1882). Саме він запропонував метод профілактики бленореї шляхом закапування очей новонароджених 2% розчином азотнокислого срібла. При клініці він організував школу для акушерок і написав для них спеціальний посібник.

Наступник  Матвєєва, Георгій Єрмолайович Рейн, впро­ваджував у практику асептику та антисептику,  був організатором Київського акушерсько-гінекологічного товариства.

Велику роботу щодо організації пологових будинків в Ук­раїні провів професор Григорій  Федрович Писемський (1862-1937). З його іні­ціативи було відкрито перший колгоспний пологовий будинок, першу жіночу консультацію в Києві, створено перші палати патології вагітних.

Олександр Лурьє

Значним є внесок українських акушерів-гінекологів у проб­лему знеболення пологів. Основи психопрофілактичної підго­товки вагітних до пологів заклали харківські професори Костянтин Іванович Платонов і Ілля Захарович Вельвовський. Цей метод дістав визнання у багатьох країнах світу. Олександр Юдимович Лурьє (1897-1958), професор Київ­ського медичного інституту, почав запроваджувати масове знеболення пологів фармакологічними засобами.

Завдяки самовідданій праці лікарів-організаторів медичної допомоги у 50-ті роки в Україні стаціонарною родопоміччю було охоплено майже 100% жінок у містах і 70-80% у селах. Потреба в сільських пологових будинках зменшилася, вони по­ступово почали закриватися, профілактичну допомогу переб­рали на себе фельдшерсько-акушерські пункти, а стаціонарне лікування хворі із сільської місцевості отримували у централь­них районних та дільничних лікарнях.

У повоєнні роки з ініціативи професора Лурьє було запровадже­но метод масових профілактичних онкооглядів жінок, що шля­хом ранньої діагностики дало змогу зменшити кількість випадків запущеного раку жіночих статевих органів. Позитивну роль відіграло об'єднання консультацій для жінок з пологови­ми будинками і гінекологічними стаціонарами в єдиний ліку­вально-профілактичний заклад. Ці заходи сприяли кращій ор­ганізації обслуговування вагітних, роділь і породіль, гінеколо­гічних хворих, підвищенню кваліфікації лікарів.

Зараз лікарів в Україні готують у 16-ти вищих навчальних закладах — академіях, університетах. Середніх медичних пра­цівників навчають у коледжах, медичних училищах та вищих навчальних закладах. Практичну родопоміч здійснює біля 12 тисяч акушерів-гінекологів та 40 тисяч медичних працівників середньої ланки.

Джерело:
Акушерство : підруч. для студ. мед. вузів І-ІІ рівнів акредитації / С. В. Хміль, А. Ю. Франчук, Л. І. Романчук, З. М. Кучма; Терноп. держ. мед. акад. ім. І.Я.Горбачевського. — Т. : Укрмедкнига, 1998. — С. 6—8.