четвер, 6 жовтня 2016 р.

Майстер часу Іван Кочерга



до 135-річчя від дня народження драматурга

Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівці біля Ніжина в сім'ї залізничного службовця. В дитинстві він разом з батьком багато подорожує по Україні і Росії. Знайомство з театральними сценами Петербурга, Москви збудили в йому всесильну любов до театрального, романтичного. Але після закінчення юридичного факультету Київського університету (1903 р.) він був змушений служити в канцелярії — спочатку в Чернігові, в контрольній палаті, а потім у Житомирі (юристом, далі журналістом).
З 1904 р. на шпальтах чернігівських газет почали з'являтися театральні рецензії, підписані криптонімом «И.А.К.». Він писав майже про всіх популярних драматургів того часу: Івана Карпенка-Карого і Максима Горького, Олександра Дюма й Олесадра Островського та ін. У своїх статтях високо підносив талант Марії Заньковецької.
Значну частину рецензій Кочерги становлять його відгуки на гастролі в Чернігові українських («російсько-малоруських») труп. Театральні рецензії становили своєрідну школу практичної естетики, в якій навчався і самовдосконалювався майбутній драматург.
Найбільшим дарунком долі була його фантазія, чарівна сила уяви, спроможна створювати з натяків, нюансів, деталей картини життя людського. Справжнє життя Івана Антоновича було не в рутинній праці юриста, а в світі середньовічної романтичної легенди, казки, вигадки.
У 1910 р. Кочерга пробує себе як драматург – пише романтичну п’єсу-казку «Песня в бокале», дія якої розгортається в Німеччині XV ст. Ця п’єса дає уявлення про літературні смаки і симпатії молодого митця: Йоган Гете, Генріх Гейне, Ернст Гофман, Альфред Мюссе, Емон Ростан... Він сприймає у них поєднання дійсності і казки, життєвих подій і фантастичних явищ, їх погляди на людське життя й на суспільну вагу мистецтва.
Літературна праця поступово стає головною в житті Кочерги. Популярність йому приніс написаний у 1913 році водевіль «Девушка с мышкой». Він став сценічним дебютом молодого драматурга й мав неабиякий успіх в театрах Петербурга, Москви, Києва. У 1915 році його ставили в Житомирі, де з 1914 р. мешкав Іван Антонович.
Революційні подіїне викликали у драматурга ентузіазму. Він був переконаний, що революція спроможна лише зруйнувати багатство і спокій держави. Та загальна хвиля піднесення української національної культури була ним переосмислена і прийнята. Вже з 1923 р. Кочерга починає писати українською мовою.
Еволюція естетичного мислення драматурга навертає його до тем глибоко духовних, філософськи значущих, побудованих на конфліктах світоглядного плану. Він ставить прд собою завдання опанувати уявленнями і настроями глядача, естетично зрозуміти і перетворити в художніх формах віяння сучасності, знайти шлях на театральну сцену. Шлях цей — п'єса-казка на історичному матеріалі. І він щасливо здійснює його у своїй першій українській п'єсі «Фея гіркого мигдалю» (1925 р.). П'єса була поставлена на сцені Одеської держдрами і грали в ній такі характерні актори, як Лідія Мацієвська, Іван Ковалевський, Катерина Осмяловська, Юрій Шумський. Позитивно оцінив «Фею гіркого мигдалю» Юрій Смолич.
У 1926 році на сцені Народного театру в Харкові показано п'єсу «Пісня в келиху». Її переклад українською мовою здійснено Павлом Тичиною, а музику написав Пилип Козицький, який захопився драматургом.
За рік Іван Кочерга закінчує мелодраму «Алмазне жорно» про часи Коліївщини, але тільки в січні 1929 ррку вона була поставлена в Запорізькому театрі ім. М. Заньковецької.
1928 року закінчено п'єсу «Марко в пеклі» на тему сучасності, висловленої в жанрі так любої драматургу фантастики, веселості і гострої комедії.
У 1920-1930 рр. народжується серія «кооперативних» п'єс, які пишуться на замовлення. Та течія нового життя не могла знищити ту казкову країну Фантазії, в якій жив художник. І серед них у 1930 р. з'являється перлина - «Свіччине весілля» - гармонія думок і почуттів, довершена простота форм, драматург залишився вірним основному пафосові своєї творчості - шуканню краси. П’єса з успіхом була поставлена в багатьох театрах України. У 1935 р. була здійснена її радіопостановка і розпочато підготовку до зйомок кінофільму.
Успіх мала й філософська драма «Майстри часу», написана у 1933 р., яка одержала на кращу п'єсу. П’єса отримала на III премію на Всесоюзному конкурсі в 1934 році, що принесло автору гучну славу.
У наступні роки митець створює багато п'єс: «Підеш - не вернешся» (1935), «Ім'я» (1937), «Вибір» (1938), дитяча п'єса «Чорний вальс» (1938), «Екзамен з анатомії» (1940).
Разом із Максимо. Рильським драматург пише лібрето до опери Бориса Лятошинського «Щорс», яку поставлено на сцені Київського оперного театру у 1938 р.
Чимале місце в творчості письменника кінця 1930-х рр. займали переклади. Найкращі серед них - «Солом'яний капелюх» Ежена Лабіша і Марк-Мішеля, «Бідний студент» Карла Міллекера, лібрето Барб'є до опери Шарля Гуно «Фауст», «Синього птаха» Моріса Метерлінка.
З початком війни разом письменник оселився в Уфі, де працював головним редактором газети «Література і мистецтво», писав п'єси на оборонні теми.
У 1944 році Іван Кочерга  повертається до Києва, який дуже любив, й драматург реалізує свій давній задум – монументальну епічну драматичну поему «Ярослав Мудрий», дія якої відбувається в епоху Київської Русі. Цій п’єсі Івана Кочерги судилось стати одним із вершинних творів усієї української драматичної поезії. Літературні достоїнства поеми високо оцінив Максим Рильський, назвавши їх незаперечними. У грудні 1946 р. відбулася її прем'єра у Харківському театрі ім. Т. Шевченка в постановці Мар’яна Крушельницького. Образ Ярослава у виконанні таких майстрів, як Іван Мар’яненко та Данило Антонович, увійшов у золотий фонд українського театрального мистецтва.
Задумана як гімн рідному народові, пройнята ідеєю служіння державі, ця драматична поема стала окрасою української літератури. За мотивами поеми «Ярослав Мудрий» створено однойменні опери композиторами Георгієм. Майбородою та Юлієм Мейтусом (1973).
У повоєнні роки драматург створює мініатюри (одноактівки), займається літературними переказами світової театральної класики. Герої відомих всім п’єс уперше заговорили українською – від ліричної оперети «Солом’яний капелюшок» до шекспірівського «Приборкання непокірної». Але найбільше часу майстер віддає праці над драматичною поемою «Пророк», яка присвячена останнім рокам життя Т.Г.Шевченка. Ця поема стала лебединою піснею творчості Кочерги..
Помер Іван Антонович 29 грудня 1952 року, залишивши спадщину, яка є живою часткою сучасної української культури.
Ніщо творче не зникає безслідно, і кращі п'єси Івана Кочерги, як цеглинки, покладені ним у стіни храму українського мистецтва, спроможні витримати значний тиск часу і обставин.

Немає коментарів:

Дописати коментар