четвер, 28 квітня 2016 р.

Віртуоз пензля і слова

До 75-річчя художника Василя Лопати

Василь Лопата. Автопортрет
Василь Іванович Лопата – талановитий художник, графік, відомий ілюстратор творів української класичної та сучасної літератури, автор макетів української гривні, письменник. У його творчому доробку українського художника, письменника, громадського діяча Василя Лопати — 700 графічних і малярських робіт, 25 персональних виставок, більше 65 проілюстрованих видань, оформлення вітчизняної гривні, дипломатичного й українського паспортів.  А ще ним написані та проілюстровані цікаві книжки: «Надії й розчарування, або Метаморфози гривні» (2000), автобіографічні повісті «Десь на дні мого серця» (2001), «Дорогу свою покажи мені, Господи» (2005), «Кажу, як на сповіді» (2011).
Василь Іванович Лопата — заслужений художник України, лауреат Державної (тепер Національної) премії імені Тараса Шевченка (1993), лауреат Міжнародної премії з екслібрису (Англія), Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва (2008) та має багато інших мистецьких відзнак.
28 квітня йому виповнюється 75 років.
Василь Лопата народився в селі Нова Басань Бобровицького району на Чернігівщині. І відколи себе пам’ятав, весь час малював: коли пас козу, бавився із підлітками на березі річки чи під лісом, на теплій черені печі або за партою у школі. Не було чистого паперу — малював на газетах. Не мав олівців і фарб — малював на піску паличкою, чи на стіні вуглиною…
Семикласником Василь почув, що існують художні школи. Але жили бідно, батько загинув на війні, і родич відвіз хлопця до зоотехнічного технікуму, щоб вивчився і зміг заробляти собі на кусок хліба.
В технікумі, як і в школі, Василь вчився на «відмінно». Але випускник із червоним дипломом зовсім не хотів бути зоотехніком.  Збагнувши, що це не його, подав документи до Київського училища прикладного мистецтва. Потім була служба в амії, навчання в Київському художньому інституті (майстерня професора Василя Касіяна), улюблена робота...
Молодому художнику щоразу треба доводити свою професійну спроможність, і поступово він завойовує право на більш складні та відповідальні замовлення.
У видавництві «Веселка» В. Лопата з власної ініціативи, не розраховуючи на відповідний гонорар, виконав 16 ксилографій до роману В. Шевчука «Побратими» (1971). Цю роботу було не тільки одностайно схвалено, але й удостоєно Диплома ІІ ступеня на Республіканському та III ступеня на Всесоюзному конкурсі мистецтва книги, а також передруковано в Мельбурні (Австралія) й використано для настінного календаря в Канаді.
У цьому ж 1971 році В. Лопату було прийнято в члени Спілки художників України.
Більше року (1973) було віддано єдиній в українській графіці серії кольорових (у 8–9 дощок!) ліногравюр «Українські народні думи». Добре «прозвучали» й ілюстрації до «Каменярів» І. Франка (1975). Олесь Гончар був дуже задоволений ілюстраціями до його «Прапороносців» (1973) і «Таврії» (1978), виконаними В. Лопатою. Високу оцінку та республіканський і всесоюзний дипломи здобула поетична серія кольорових ліноритів до українських балад (1981).
П'ять років (1987–1992) присвятив художник ілюструванню великої книги українського народу «Кобзаря» Т. Шевченка. За цю роботу В. Лопата був удостоєний звання лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка.
Віхою у творчому доробку художника стала серія «Слово о полку Ігоревім», відзначена Дипломом Академії мистецтв СРСР і придбана кількома музеями України та Росії. «Лопата пішов своєрідним шляхом, що глибинно і містко відтворює ідею, стиль, природну тканину «Слова». — зазначав академік Г.Якутович, — Він намагався (дуже вдало!) поєднати сюжет із символіко-метафоричним рядом. Система образів, тональність, міфологічність якнайкраще відтворюють дух поеми… вражають своєю монументальністю, значущістю. І зовсім не розмір сприяє тому, а саме гармонійне, переконливе, майстерне поєднання ідеї, задуму і засобів вираження…».
Василю Лопаті випала велика честь і радість працювати над художнім образом української гривні, вперше запровадженої у нашій незалежній країні (1991). Художник невтомно шукав, перероблюючи десятки варіантів портретів, пейзажі, орнаменти, а коли остаточні було затверджено і виконано, здійснював авторський нагляд за гравіруванням на канадській фірмі Canadian Bank Note Company.
Василь Лопата багато подорожував, у деякі країни кілька разів: Польща, Югославія, Індія, Італія, Франція, Канада, США, Іспанія. Ці поїздки не просто задовольняли його туристські інтереси, але й впливали на особисте і творче життя. Найбільше позначилися на подальшій долі поїздки до Італії, результатом яких стало прийняття хрещення його дружиною у віці 47 років, обряду вінчання після 25 років подружнього життя, три незабутні зустрічі з Папою Іоанном Павлом ІІ, чий портрет Василь Лопата виконав і особисто доручив Святішому отцю.
У цей період формується новий світогляд, у творчості з'являються нові теми: портрети (33) Київських і Галицьких митрополитів, серії «Українські святі» (1993), «Хресний шлях України» (1993), «До життя і воскресіння» (1993), в живописі: «Благовіщення» (1998), «Таємна вечеря» (1998), «Моління про чашу» (1999), «Зречення Петра» (2001).
Двічі звертався художник до творчості М. Гоголя. Ілюстровані ним «Страшна помста» (1993–1994) і «Тарас Бульба» витримали два видання, а митець був нагороджений літературно-мистецькою премією імені Лесі Українки (2008).
Василь Лопата. Ілюстрація до "Тараса Бульби"
Станкова серія чорно-білих ліноритів «Маруся Чурай» була виконана у 2000–2001 роках.
У 2001 році Василь Лопата удостоєний звання Народного художника України.
У 1994 році через хворобу Василь Лопата переїхав до США. Це не була еміграція, він був і лишається громадянином України. Та це не позбавляло від нестерпної туги за Україною. Розради митець шукає в роботі, пише велику кількість українських пейзажів, рисує портрети П. Мовчана, I. Зайця, Л. Талалая. В. Ар'єва, В. Чорновола, С. Фіцича та ін.
А ще перебування за кордоном спричинило спонтанний потяг до письменства. Василеві Лопаті й раніше доводилось писати. У його творчому доробку — стаття в книзі «Господь — сила народу Свого» (Львів, 1996), книга про роботу над створенням української гривні «Надії та сподівання або метаморфози гривні» (Київ, «Дніпро», 2000), статті про колег, друзів: М. Дерегуса, Г. Якутовича, М. Стороженка, M. Кочубея та ін. Але на чужині стало потребою повернутись хоча б уявно в рідне середовище, осмислити своє життя, свої витоки. Так виникла автобіографічна трилогія «Десь на дні мого серця» (Київ, «Дніпро», 2001), «Дорогу Свою покажи мені, Господи» (Київ, «Анна-Т», 2005) і «Кажу, як на сповіді» (Київ, «Мистецтво», 2011). Усі книги проілюстровані вишуканими рисунками автора.
У 2006-му В. Лопату прийнято до Національної спілки письменників України, а в 2007-му він здобув літературну премію імені Олеся Гончара за книгу «Дорогу Свою покажи мені, Господи».
Нині твори Василя Лопати зберігаються у Національному художньому музеї в Києві, художніх музеях Чернігова , Полтави , Дніпропетровська , Сум, а також в Українському музеї в Нью- Йорку, у бібліотеці Конгресу США у Вашингтоні, музеї при Українському католицькому університеті в Римі, музеях Російської Федерації (Третяковській галереї в Москві , Будинку – музеї О.Пушкіна в Санкт-Петербурзі, в галереях Єкатеринбурга, Магнітогорська), у приватних збірках Італії , Великобританії, Канади , Швейцарії.
Василя Лопату називають одним із найяскравіших художників образотворчого мистецтва , а його твори – це безцінний доробок України. Видатний майстер, неперевершений оповідач , батько української гривні – це все Василь Іванович Лопата.


Немає коментарів:

Дописати коментар